Заради любові до Христа

Дапоццо провів вісім років у Німецькому концентраційному таборі. Ось як розповідає він про жахливі 1937-1945 роки.
Будучи досить міцної статури, я важив тоді 45 кілограмів. На всьому тілі у мене рясніли смуги від ударів. Моя права рука була зламана, і вже більше ніколи я не володів нею досконало.

У надвечір'я Христового Різдва 1943 року мене викликали до коменданта.
Я з'явився перед ним босий, із голим торсом. Комендант стояв біля стола з розкішними наїдками. Я, що вмирав від голоду, мусів споглядати цю королівську вечерю. Шаленими зусиллями я переборював спокусу зненавидіти коменданта. Наприкінці вечері ад'ютант приніс каву і маленькі тістечка. Здавалося, коменданту цей делікатес був добре відомий. Глянувши на мене, він сказав:
— Дапоццо, ваша дружина — чудова господиня!
Я не зрозумів натяку. Комендант пояснив:

— Упродовж усіх цих років ваша дружина присилає для вас тістечка, які завжди мені надзвичайно смакують.

Спокуса ненависті в цю мить була особливо настирливою. Моя дружина і четверо дітей відмвлялися від свого мізерного раціону муки, масла і Цукру, щоби спекти для мене тістечка... а цей чловік пожирав їх! Я попросив дозволити мені хоч понюхати печиво, щоб згадати запах дому. Проте комендант відмовив і вигукнув:

— Raus! Геть!

Після війни я натрапив на слід цього коменданта, який змінив прізвище і намагався жити ніким непомічений. У 1953 році я з одним моїм товаришем завітав до нього. Він не впізнав мене, і я відрекомендувався:

— Я номер 17531. Пригадуєте Різдво 1943 року?

Комендант зіщулився від страху.

— Ви прийшли, щоб помститися? — запитав він глухим голосом.

Замість відповіді я розгорнув великий пакунок, у якому було повно цих чудових тістечок. Я попросив дружину колишнього коменданта зварити кави. Потім ми їли тістечка і пили каву всі четверо.

Ми дивилися одне на одного. Із слізьми на очах комендант запитав:

Але чому ви простили мені? Я відповів:

— Заради любові до Христа.

(Із збірки П'єра Лефрера та Бруно Перрине "Незвичайні історії")