Святий ісповідник, мученик Мартин, Папа Римський

Церква вшановує нині пам'ять великого ісповідника і святого мученика папу Мартина, життя і страждання якого є немов би дорогим бісером серед усіх страждань, що Церква Христова впродовж багатьох століть мусила перетерпіти. А якщо, читаючи це житіє, ми мимоволі відчуємо, що на наші очі навертаються сльози, нехай ці сльози стануть гарячою молитвою до святого Мартина, щоб за його заступництвом Церква Христова зажила спокійним життям, а кров її вірних щоб не лилася по всіх усюдах, так, як лилася вона віками. Та нехай на все буде воля Отця небесного.

Із проповіді св. Івана Золотоустого на Пасху

Хто побожний і боголюбивий, — нехай утішиться з цього величного і світлого свята. Хто розумний слуга, — нехай весело ввійде в радість Господа свого. Хто потрудився постом, нехай отримає нагороду тепер. Хто від ранньої години став до праці, нехай одержить сьогодні справедливу плату. Хто по дев'ятій годині прийшов, нехай святкує з подякою. Хто по дванадцятій годині прибув, нехай не тривожиться, бо втрати ні в чому не матиме він. А хто не встиг і на третю годину, нехай приступить без вагання. І хто прибув лише на п'яту годину, нехай не боїться спізнення. Бо — Милосердний Владика. Він приймає останнього, як і першого. Він заспокоює однаково, чи хто спізнився, чи хто працює від ранку. І останнього милує; і про першого дбає; і тому дає, і цього обдаровує. І діла Він приймає, і наміри вітає; і зроблене шанує, і думку Він хвалить. 

Хто б повірив тому, що ми чули? Кому рамено Господнє об'явилось?
Він, мов той пагін, виріс перед нами, мов корінь із землі сухої. Не було в ньому ні виду, ні краси, — ми бачили його, — ні вигляду принадного не було в ньому.
Зневажений, останній між людьми, чоловік болів, що зазнав недуги; немов людина, що перед нею обличчя закривають, зневажений, і ми його нізащо мали.
Та він наші недуги взяв на себе, він ніс на собі наші болі. Ми ж, ми гадали, що його покарано, що Бог його побив, принизив.
Він же був поранений за гріхи наші, роздавлений за беззаконня наші. Кара, що нас спасає, була на ньому, і його ранами ми вилікувані.

Усі, як вівці, ми блукали; кожен ходив своєю дорогою; провини нас усіх Господь поклав на нього.
Його мордовано, та він упокорявся і не розтуляв своїх уст; немов ягня, що на заріз ведуть його, немов німа вівця перед обстригачами, не відкривав він уст.
Насильно, скорим судом його вхопили. Хто з його сучасників думав, що його вирвано з землі живих і що за гріхи народу свого його побито аж до смерти?
Гріб йому призначили разом з безбожними, і з злочинцями його могила, хоч він і не вчинив насильства, і не було обману в устах у нього.

Та Господь схотів придавити його стражданням. Якщо він принесе своє життя в покуту, то узрить потомство, житиме довго, і рука його вчинить успішно волю Господню. Після трудів душі своєї він побачить світло і насититься своїм знанням. Слуга мій виправдає багатьох, їхні беззаконня понесе на собі.
Тому я дам йому, як пай, премногих; він з сильними буде ділити здобич, бо видав на смерть свою душу і був зачислений до лиходіїв, коли він узяв на себе гріхи багатьох і за грішників заступався.
( Іс. 53)

Засоби, які оберігають від утрати Божої ласки

1. Уникнення приводу до гріха
2. Розважання
3. Часта сповідь і святе Причастя
4. Служба Божа, адорація і почитання Матері Божої
5. Молитва

(Св. Альфонс Марія де Ліґуорі)

Детальніше »

Боже Слово про гординю

Два чоловіки до храму ввійшли помолитись, один фарисей, а другий був митник. Фарисей, ставши, так молився про себе: Дякую, Боже, Тобі, що я не такий, як інші люди: здирщики, неправедні, перелюбні, або як цей митник. Я пощу два рази на тиждень, даю десятину з усього, що тільки надбаю! А митник здалека стояв, та й очей навіть звести до неба не смів, але бив себе в груди й казав: Боже, будь милостивий до мене грішного!… Говорю вам, що цей повернувся до дому свого більш виправданий, аніж той. Бо кожен, хто підноситься, буде понижений, хто ж понижається, той піднесеться.

(Лк. 10:14)

Святі про гординю

Є два види гордині: перша - коли хтось погорджує братом та вважає себе вищим від нього. Але, коли пильно на себе не вважає, то помало доходить до другого виду, який полягає в тому, що людина робиться гордою супроти Бога, приписуючи собі, а не Богові, те добро, яке вона зуміла вчинити.

(Св. Доротей з Гази)

Ніщо так не роздирає тіло Церкви, як гордість.

(Св. Іван Золотоустий)

Гордість - це пухлина душі, наповнена зіпсутою кров'ю. Коли пухлина дозріє і трісне, то спричинить велику неприємність.

(Св. Ніл Синайсьний)

Гордість - це відкинення Бога, нехтування людей, матір осудження, породження похвал, відігнання помочі Божої, причина падінь, джерело гніву, звинувачення чужих діл, суддя нелюдяний, противник Божий, корінь богохульства.

Де стався гріх, там раніше оселилася гордість; бо гордість є передвісницею падіння.

(Св. Йоан Ліствичник)

Боже Слово про смирення

Бог гордим противиться, смиренним же дає благодать.

(Як. 4:6)

Добрий Господь і праведний… напоумлює покірливих на правду і навчає смиренних путі своєї.

(Пс. 25:9)

Ти рятуєш народ смиренний, а очі гордих хилиш низько.

(2 Сам. 22:28)

І мовила Марія: "Величає душа моя Господа і дух мій радіє в Бозі, Спасі моїм, бо він зглянувся на покору слугині своєї; ось бо віднині ублажатимуть мене всі роди. Велике бо вчинив мені Всемогутній, і святе Його Ім'я. "

(Лк. 1:46:49)

Святі про покору

Поступ душі - це поступ покори, а гордість родить всякі помилки й веде до безчестя... Знання побожності - це знання покори й тихості.

Покора - це наслідування Христа, а гордість , безмірна сміливість - це наслідування диявола. Правдива покора утому, щоб вважати себе тим, ким людина насправді є, тобто, пам'ятати: звідки прийшла і куди йде.

Не годиться шукати слави і ганятися за першістю, кожен має вважати всіх вищих від себе. 

(Св. Василій Великий)

Не гідність, не почесті, не звеличення вводять до Царства Небесного. Смирення, послух, любов, терпіння і лагідність - ось що спасає людину. Хіба не чули ви, що диявола за гординю було скинено з неба? Хіба не відомо вам, якої великої слави було його позбавлено за спротив Богові?

(Св. Єфрем Сирійський)

Я скажу і вчиню те, що хоче Господь Бог!

Отець Родрігез вчить нас, як треба уникати хитрих засідок диявола, який часто старається штовхнути нас до упадку в якусь добровільну провину або щоб занепокоїти нашу душу. Саме з такою метою сатана нашіптує нам такі питання: Що скажеш тій чи іншій людині, якщо вона скаже тобі таке або інше слово? Що зробиш тій чи іншій людині, якщо вона тобі зробить те або інше? На такі підступні питання треба відповідати так: Я скажу і вчиню те, що хоче Господь Бог! Це найпростіший спосіб уникнути провини і звільнитися від нахабних думок.

(Cв. Альфонса Ліґуорі, "Нехай буде воля Твоя")

Ні про що не журіться, але в усьому появляйте Богові ваші прохання молитвою і благанням з подякою. І мир Божий, що вищий від усякого уявлення, берегтиме серця й думки ваші у Христі Ісусі.

(Флп. 4:6-7)

Бог же показує свою до нас любов тим, що Христос умер за нас, коли ми ще були грішниками. Отож тим більш тепер, оправдані Його Кров'ю, ми спасемося Ним від гніву. Бо коли, бувши ворогами, ми примирилися з Богом смертю Його Сина, то тим більше тепер, примирившися, спасемося Його життям.

(Рм. 5:8-10)